Клієнтські відносини зі службою захисту дітей

Заходи захисту дітей спираються на законодавство

Відповідно до закону про захист дітей, батьки та інші опікуни несуть основну відповідальність за виховання дитини та догляд за нею, і для виконання цього завдання вони мають право отримувати допомогу від суспільства. Завданням суспільства є надання допомоги сім’ям, які потребують її, якомога раніше, щоб батьки змогли впоратися із завданням виховання дітей самостійно. Якщо батьки або опікуни з якоїсь причини не здатні забезпечити благополуччя своєї дитини, у Фінляндії суспільство зобов’язане втрутитися в сімейну ситуацію, що склалася. І тут завдання служби захисту дітей у тому, щоб забезпечити благополуччя дитини. Таким чином, допомога надається не завжди за згодою батьків, оскільки Закон про захист дітей зобов’язує працівників служби захисту дітей за певних обставин вживати заходів щодо захисту дитини.

У Фінляндії всі заходи щодо захисту дітей визначено в Законі про захист дітей. Це означає, що діяльність та рішення служби захисту дітей завжди ґрунтуються на законі. Закон про захист дітей поширюється на всіх дітей Фінляндії, незважаючи на їхнє  походження.

Захист інтересів дитини та її залучення в процес

Служба захисту дітей у своїй діяльності завжди виходить із інтересів дитини. Це означає, що, ухвалюючи  всі рішення щодо дитини, співробітники повинні оцінити, яке рішення є найкращим для  конкретної дитини в конкретній ситуації. Закон містить перелік моментів, на які соціальний працівник має звернути увагу в оцінці дотримання інтересів дитини. Необхідно оцінювати, наприклад, як різні варіанти рішень дозволять гарантувати збереження контактів дитини з близькими та важливими для неї людьми або як забезпечити підтримку мовної, культурної та конфесійної приналежності дитини.

Співробітник служби захисту дітей визначає інтереси дитини згідно з законом, тому іноді працівникам служби доводиться приймати рішення, з якими батьки чи дитина не погоджуються.

Дитина має право висловлювати свою думку щодо її питань, і ця думка повинна братися до уваги, враховуючи вік та рівень розвитку дитини. Бажання та думка дитини також повинні бути з’ясовані та взяті до уваги при здійсненні заходів щодо її захисту.

Згідно з законом, дитина, яка досягла 12 років, має право слова при зверненні до служби захисту дітей. Право слова означає, що думка дитини повинна враховуватися в питаннях захисту дітей так само, як і думка дорослих. Дитина має право доступу до документів, що стосуються її, і при ухваленні рішень її думка має бути вислухана та врахована офіційно. Вона може звертатися по допомогу, з проханням про надання послуг або з запереченням щодо рішень, що зачіпають її. Дитина має бути проінформована про ухвалені рішення та про можливість їх оскарження.

Права та обов’язки батьків у питаннях захисту дітей

Як правило, батьки мають право приймати рішення щодо догляду за дитиною, її виховання, місця проживання та інших питань, що  стосуються дитини. При прийнятті рішень необхідно враховувати також думку дитини. У період надання тимчасового піклування батьки мають право вирішувати всі питання, пов’язані з дитиною. Під тимчасовою опікою маються на увазі організовані для сім’ї послуги, за допомогою яких надається допомога та підтримка дитині, яка проживає в сім’ї. Законодавчий принцип свідчить, що у разі втручання в справи дитини необхідно прагнути конструктивної співпраці  з її батьками. Батьки завжди мають право приймати рішення з питань віросповідання та релігійного виховання дитини.

Батьківство в жодному разі не припиняється на момент переміщення дитини під заміщувальну опіку або її вилучення, однак у цьому випадку право батьків приймати рішення обмежується. Батьки, як і раніше, є опікунами дитини, але рішення з питань місцезнаходження дитини, а також догляду за нею, її виховання та турботи про неї приймає соціальна служба муніципалітету. Співробітники служби захисту дітей прагнутимуть і надалі приймати рішення в співпраці з батьками. Під час перебування дитини під заміщувальною опікою та при екстреному вилученні батьки мають право отримувати відомості про справи дитини та підтримувати з нею зв’язок. Вони також мають право знати, яка інформація про них занесена до документів та чим обґрунтовуються вжиті заходи.